За останні декілька десятиліть в структурі амбулаторно-поліклінічної ланки пріоритетного розвитку набувала спеціалізована медична допомога, що певною мірою стримувало розвиток первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД), особливо на рівні організації роботи дільничного терапевта. Внаслідок цього поступово відбувалася передача в компетенцію інших спеціалістів багатьох оздоровчих, профілактичних, лікувально-діагностичних функцій та лікувальних маніпуляцій, які складають його базову підготовку, відносяться до об'єму первинної лікарської допомоги, що надається при дитячих та хірургічних хворобах, вагітності, пологах, жіночих захворюваннях, захворюваннях нервової системи, очей, вуха, горла та носу, дерматологічних захворюваннях, при професійній патології, онкологічних, психічних та інших захворюваннях.

Внаслідок цього поступово скоротився об'єм медичної допомоги, що надається населенню дільничним терапевтом, певною мірою зменшилась його відповідальність за здоров'я пацієнта. Престиж дільничного терапевта серед населення та медичних працівників поступово знизився, його конкурентоспроможність в сучасних умовах також знизилась, а поширеною точкою зору стало усвідомлення, що до дільничного терапевта треба йти тільки за лікарняним. Поступово сформувалося усвідомлення, що звернення пацієнта до дільничного терапевта не завжди є ефективним, але і звернення до "вузьких спеціалістів" не набрало регулярності і поширеності і стало епізодичним.

Пацієнт поступово почав відчувати незадоволення медичною допомогою - його ніхто довго не хоче слухати, у лікарів постійно не вистачає часу, в пошуках медичної допомоги пацієнт призвичаївся до думки, що найбільш оптимальним є самостійне вирішення до якого спеціаліста йому потрапити, вистоюючи довгі черги, одержуючи багато рекомендацій та рецептів на ліки і не знаючи напевне, що з ними робити, у якій послідовності їх приймати. Якщо ж пацієнт приймав рішення про необхідність звернення до приватного спеціаліста, то у переважній більшості випадків це асоціювалося із усвідомленням необхідності значних фінансових витрат, але не було впевненості у отриманні кваліфікованих рекомендацій щодо ефективного лікування.

Поступово гостро назріло проблемне питання необхідності якихось змін у медичній справі: "так далі не має бути", усвідомлює кожен пацієнт, - "треба щось робити".

Добре відомо, що в світі ще не існує всеосяжної та універсальної, ідеальної системи охорони здоров'я, але слід констатувати, що в Україні на теперішній час сформувалося соціальне замовлення суспільства на створення в структурі первинної ланки охорони здоров'я лікаря особливої категорії, який би міг відігравати роль авторитетного професіонала на первинному рівні, який би задовольняв медичні потреби широкого діапазону, тобто сімейного лікаря.

"А хто такий сімейний лікар? Чим він відрізняється від дільничного терапевта поліклініки? А може це земський лікар, що був у ХІХ віці, а навіщо необхідні такі лікарі у ХХІ столітті?" - ось далеко неповний перелік питань, що виникають у свідомої людини, яка на якихось етапах свого життя стає пацієнтом.

Разом з вами зробимо спроби вишукати відповіді на ці питання.

Значні успіхи в галузі медицини були досягнуті завдяки поглибленню наукових знань і спеціалізації практичної медицини. Однак поглиблення наукових уявлень щодо причин та механізмів розвитку захворювання само по собі не допомагає конкретному пацієнту. Охорона здоров'я, як система збереження і поліпшення здоров'я людей опинилась перед небезпекою втрати гуманістичних основ медицини, оскільки в умовах поширеного обґрунтованого усвідомлення населенням ефективності підвищення вузької спеціалізації медичної допомоги у потенціального пацієнта поступово наростає відчуття безпорадності на етапі необхідності первинного звернення за наданням медичної допомоги.

Велика кількість лікарів, бурхливий розвиток вузькоспеціалізованої медичної допомоги поступово призвели дільничного лікаря до відчуття та усвідомлення знеособлення своєї особистої відповідальності за здоров'я конкретного хворого та членів його сім'ї. Без спеціалізації прогрес в медицині неможливий, але в той же час "вузька" спеціалізація веде до свого роду "апаратної медицини", втрати лікарем відчуття поваги до його особистого лікарського мислення і переконання щодо домінування технічного аспекту у його діяльності. Врешті решт, утворилась така ситуація, коли поступово зникло уявлення, що в найближчому оточенні людини, яка стала пацієнтом, немає лікаря, який несе відповідальність як за його здоров'я, так і за здоров'я членів його сім'ї протягом всього життя.

Одна з основних вимог, на якій акцентує увагу Всесвітня організація охорони здоров'я - це фізична доступність медичної допомоги населенню. Відповідно до засад "Європейської політики з досягнення здоров'я на XXI століття", на рівні ПМСД державою повинна бути забезпечена безперервність медичної опіки. Це означає надання лікувально-діагностичної допомоги пацієнту у будь-який час, включаючи нічний та святкові дні, а також забезпечення нагляду за пацієнтами, які виписались із стаціонарів для продовження лікування за місцем проживання. Передбачається також надання невідкладної медичної допомоги хворим у тяжкому стані. Всім цим вимогам відповідає концепція надання медичної допомоги на засадах сімейної медицини, яка для будь-якого пацієнта та членів його сім'ї є фізично доступною, безперервною та невідкладною. Про це свідчить досвід цивілізованих країн світу.

У зв'язку з цим виникла необхідність у формуванні якісно нової схеми надання ПМСД населенню та якісно нового спеціаліста - лікаря загальної практики, або сімейного лікаря, повноваженнями якого було б вирішення більшості медичних питань одночасно із наданням кваліфікованих рекомендацій з питань соціальної, правової, профілактичної і реабілітаційної допомоги.

Поняття "лікар загальної практики" склалось еволюційним шляхом у конкретних умовах історичного відрізку часу в ряді європейських країн. Відноситься це, в основному, до XVIII-XIX століть, коли лікарська допомога здійснювалась в індивідуальному комерційному порядку, в результаті чого утворився стійкий контингент пацієнтів, у яких сформувалось уявлення про доцільність звернення виключно до "свого" лікаря. Лікаря, якому в силу особливих причин вони довіряли, в основному завдяки впевненості в його професіоналізмі і індивідуальних якостях. Таке виконання медичних обов'язків було максимально виграшним із позиції довготривалості і безперервності спостереження за станом здоров'я "своїх" пацієнтів та членів його сім'ї і динамікою його змін, триваючих, як правило, протягом всього життя як пацієнта, так і лікаря. В таких умовах лікар дійсно був одночасно і сімейним лікарем, і лікарем загальної практики, так як йому приходилось мати справу із всім спектром патології, яка мала місце у контингенту, який він обслуговував.

Сімейну лікувальну практику необхідно розглядати, як таку, яка забезпечує тривалу опіку за здоров'ям громадянина і всіх членів його сім'ї незалежно від характеру хвороби, стану органів і систем організму у всі періоди життя людини.

Б. Сарфілд (академія сімейних лікарів, США ) характеризує ПМСД, як перший, тривалий, всеохоплюючий контакт та скоординовану допомогу населенню, незалежно від статі, віку і характеру захворювання.

Сімейну медицину як спеціальність особливо характеризує система професійних цінностей спеціалістів, які у ній працюють. Це, перш за все, широкий погляд на клінічні проблеми пацієнта, медичне обслуговування в контексті сім'ї, індивідуальний підхід до здоров'я хворого та членів його сім'ї. Лікар загальної практики-сімейний лікар - повинен добре розуміти, як сім'я впливає на здоров'я пацієнта і як здоров'я пацієнта відображається на його сім'ї. Співробітництво із сім'єю буде означати, що з боку медичних працівників з'явиться розуміння і поважливе відношення до емоційних переживань і наслідків, які обов'язково виникають при захворюванні одного із членів сім'ї. Усвідомлення хвороби одного із членів сім'ї неможливо відокремити від адекватної реакції членів його сім'ї, рідних йому людей. Безумовно, відношення пацієнта до своєї хвороби, її розуміння та значення, яке він її надає, визначається його соціальним оточенням. З іншої сторони, хвороба пацієнта здійснює вплив на його близьких і соціальне оточення. Це єдиний, нероздільний процес із зворотними зв'язками. Сімейний лікар повинен не розхитувати цю систему, а приводити її у стан рівноваги.

Сімейну медицину, як спеціальність відрізняє ряд надзвичайно важливих принципів. Головні із них:

- довготривалість і безперервність спостереження;

- багатопрофільність первинно-медичної допомоги;

- відношення до сім'ї, як до одиниці медичного обслуговування;

- превентивність, як основа діяльності сімейного лікаря;

- економічна ефективність і доцільність допомоги;

- координація медичної допомоги;

- відповідальність пацієнта, членів його сім'ї і суспільства за збереження і покращення його здоров'я.

Довготривалість допомоги - це набагато більше, ніж медичне обслуговування одного і того ж пацієнта протягом тривалого часу. Поняття довготривалості включає, з одного боку, взаємовідносини між системою сім'я - лікар - медсестра і, з іншого боку, взаємовідносини з іншими спеціалістами, працюючими у сфері охорони здоров'я, до яких приходиться звертатися сімейному лікарю за допомогою і порадою. Спеціаліст із сімейної медицини проводить пацієнта через всі складності медичного "сервісу". Сімейний лікар та сімейна медсестра відіграють роль захисників інтересів пацієнта, інтеграторів медичного "сервісу" незалежно від місця, де здійснюється цей процес - в медичному закладі, дома, чи на роботі. Довготривалість обслуговування забезпечується як самим лікарем, так і його колегами - вузькими спеціалістами. В оптимальному варіанті взаємовідносини між сімейним лікарем і пацієнтом можуть бути завершеними у тому випадку, коли учасники цього процесу побажають їх перервати.

Довготривалість і безперервність відносин - це більше, ніж сума окремих консультацій, однак їх ефективність найтіснішим чином пов'язана із якістю медичних рекомендацій. Одним із позитивних факторів безперервного обслуговування є забезпечення постійного співробітництва сімейного лікаря із пацієнтом. Безперервність спостереження істотно покращує показники виявлення психологічних проблем пацієнта, певною мірою, знижує потребу в невиправданих додаткових послугах щодо лабораторних та інструментальних методів обстеження і, як наслідок, сприяє зменшенню вартості медичних послуг. Сімейні лікарі і медичні сестри постійно стежать за станом здоров'я членів сім'ї, заводять паспорти на кожного з її членів, де вказуються фактори ризику, спадковість, умови життя та праці, вчать наданню першої медичної допомоги і догляду за хворими членами сім'ї (введення інсуліну, антибіотиків, масаж, невідкладна лікарська допомога тощо). Слід підкреслити, що засади сімейної медицини сприяють забезпеченню безперервності медичної допомоги, як кажуть, від моменту зачаття до останньої хвилини життя, коли лікар зобов'язаний, в силу своїх можливостей, допомогти людині підійти до моменту завершення свого життєвого шляху.

Якщо виходити із уявлень щодо багатомірності форм нездоров'я, слід усвідомлювати, що сімейна медицина - є клінічною спеціальністю, яка розглядає людину, як єдине ціле. Обов'язок сімейного лікаря - надання первинної медичної допомоги будь-якому хворому, незалежно від його віку та статі. Всебічний підхід сімейного лікаря до хворого пацієнта нерідко може стати підставою для висновків, які значно відрізняються від висновків, отриманих при односторонньому, вузькоспеціалізованому медичному підході.

Надаючи допомогу декільком поколінням пацієнтів із однієї сім'ї, сімейний лікар і сімейна медсестра неминуче стають свідками і внутрішніх проблем родини, і тісно стикаються з ними. Відношення сім'ї до питань здоров'я її членів, впливи екологічних факторів, спорту, особливостей харчування, значущості для здоров'я шкідливих звичок тощо - має постійно контролюватися медичним працівником, який повинен передбачувати як очікувані, так і непередбачувані переходи кожного із членів сім'ї в зону ризику. У спеціаліста із сімейної медицини є унікальна можливість застосовувати превентивні міри на ранньому етапі патологічних змін.

Профілактична спрямованість - важливий принцип сімейної медицини. Прогнозування ризику розвитку окремих захворювань, доклінічна їх діагностика, своєчасність інформування пацієнта, а також прийняття профілактичних заходів - найважливіші складові елементи щоденної роботи сімейного лікаря і медичної сестри. Тільки у сімейного лікаря є умотивована потреба по-справжньому займатися профілактикою в процесі повсякденної роботи із своїми пацієнтами і членами їх сімей. Пояснюється це не тільки тим, що сімейний лікар краще за інших вузькоспеціалізованих колег знає своїх пацієнтів і шкідливі для здоров'я обставини їх життя, але й тим, що тільки сімейний лікар безпосередньо зацікавлений у зниженні захворюваності прикріпленого населення.

Сімейний лікар частіше за інших спеціалістів має використовувати раціональну як з медичної, так і з економічної точки зору обґрунтовану тактику, по відношенню до необхідних лабораторних та інструментальних методів дослідження та рекомендувати необхідність застосування спеціалізованих технологій лікування.

Інтеграція нових знань і вмінь у постійний процес надання медичної допомоги людині від народження до завершення її життєвого шляху підвищує якість сімейної медичної практики. При цьому пацієнти виграють від більш цілісного підходу до їх здоров'я і ширших можливостей щодо отримання своєчасної адекватної допомоги на місцевому рівні.

При належному усвідомленні сімейним лікарем своєї вагомої ролі у заходах по сучасному реформуванню системи охорони здоров'я, спрямованих на задоволення потреб конкретного пацієнта та членів його сім'ї, підтриманих заходами щодо економічного стимулювання інституції сімейної медицини в державі, перебудова системи ПМСД на нових, визнаних у всьому світі засадах, дасть очікувані позитивні результати.

Система охорони здоров'я виграє від перетворення медичного обслуговування в економічно більш раціональне, а держава виграє від зміцнення і підвищення потенціалу суспільного здоров'я.

Сімейна медицина, безперечно, не просто має право на існування, але і є єдиною запорукою підвищення не тільки якості надання медичної допомоги населенню, але і підвищення авторитету і соціального статусу лікаря, який прийме рішення присвятити свою професійну діяльність саме цьому розділу охорони здоров'я.

Сімейна медицина - це медицина майбутнього у вітчизняній охороні здоров'я.

Латишев Є. Є.—кандидат медичних наук, керівник науково-методичного центру сімейної медицини, головний позаштатний спеціаліст за спеціальністю "загальна практика-сімейна медицина" МОЗ України.
 

ВМНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації	Рейтингове місце	Підготовлено лікарів ЗПСМ
		Всього	В тому числі
			В інтерна турі	На курсах спеціалі зації	В 2003 р.
Харківська медична академія післядипломної освіти	1	910	95	815	172
Дніпропетровська ДМА	2	617	34	583	92
Львівський НМУ	3	523	69	454	29
Запорізька медична академія післядипломної освіти	4	520	14	506	89
Київська медична академія післядипломної освіти	5	463	238	225	66
Вінницький НМУ	6	376	132	244	104
Українська медична стоматологічна академія	7	246	17	229	130
Одеський ДМУ	8	197	55	142	66
Тернопільська ДМА	9	133	36	97	53
Буковинська ДМА	10	96	19	77	71
Кримський ДМУ	11	86	19	67	36
Луганський ДМУ	12	82	13	69	15
Івано-Франківська ДМА	13	81	43	28	13
НМУ ім. О.О.Богомольця *
Харківський ДМУ *
Донецький ДМУ *
Запорізький ДМУ *
ВСЬОГО		4327	781	3546	936

* - інформація відсутня

Довідково:
В 2003 році одержало вищу освіту:
8416 лікарів та провізорів, з них 6883 за спеціальністю "медицина";
22456 молодших спеціалістів.

№ п/п	Республіка область, місто	Штатні лікарські посади, всього	Зайняті лікарські посади, всього	Число лікарів (фізичних осіб)	Вакантні посади	Кількість лікарів пенсійного віку	Заплановано направити на лікарські посади випускників ВМНЗ 2005 р.
1	Автономна Республіка Крим	11382.5	10435	9109	947.5	2033	171
2	Вінницька	8203.5	7729.25	7463	474.25	1240	118
3	Волинська	4600	4357.75	3788	242.25	559	93
4	Дніпропетровська	18482.3	17416.5	14603	1065.8	3247	233
5	Донецька	24465.3	23052	18987	1413.3	4690	323
6	Житомирська	6258.75	5663.25	4612	595.5	821	133
7	Закарпатська	4804.25	4591.5	4481	212.75	474	76
8	Запорізька	10999.3	10169	8197	830.25	1714	173
9	Івано-Франківська	6823.5	6425	6267	398.5	991	102
10	Київська	7051.5	6335.3	5257	716.2	1271	182
11	Кіровоградська	4985.25	4609.75	3484	375.5	785	101
12	Луганська	11925.5	11400.2	9546	525.25	2163	158
13	Львівська	12377.5	11699.75	11792	677.75	2041	162
14	Миколаївська	5171.75	4901.25	3793	270.5	745	84
15	Одеська	12052.3	11028	10419	1024.3	2153	185
16	Полтавська	7845.25	7595	6658	250.25	1256	66
17	Рівненська	5435.75	4856.75	4057	579	609	157
18	Сумська	5603.75	5089.25	4206	514.5	659	118
19	Тернопільська	5519	5230.75	5046	288.25	795	80
20	Харківська	15876.8	14665.5	13160	1211.3	2649	212
21	Херсонська	5029.25	4612.55	3757	416.7	688	107
22	Хмельницька	5781.25	5248.25	4683	533	838	124
23	Черкаська	6057.5	5763	4755	294.5	1083	100
24	Чернівецька	4893.25	4612.5	4420	280.75	703	68
25	Чернігівська	5357.75	4907.25	4065	450.5	846	113
26	м. Київ	21006.3	19811.5	16990	1194.8	3649	248
27	м. Севастополь	2227.75	2173.25	1672	54.5	582	21
	УКРАЇНА	240216	224379	195267	15837	39284	3708

Рейтингове місце	Область, місто	Всього (тис. грн.)	2001 (тис. грн.)	2002 (тис. грн.)	2003 (тис. грн.)
1	Житомирська	15033.500	3636.400	4544.300	6852.800
2	Харківська	4908.600	1994.300	1834.000	1080.300
3	Закарпатська	4573.857	1180.038	1304.826	2088.993
4	м. Київ	4456.272	666.048	1118.011	2672.213
5	Хмельницька	2979.800	0.000	1400.600	1579.200
6	Чернівецька	2919.300	145.700	445.700	2327.900
7	Донецька	2773.573	315.415	570.777	1887.381
8	Львівська	2306.600	447.900	727.400	1131.300
9	Сумська	1624.700	0.000	76.100	1548.600
10	Одеська	1412.000	301.200	423.300	687.500
11	Рівненська	1010.900	104.000	437.000	469.900
12	Кіровоградська	850.000	190.000	280.000	380.000
13	Луганська	780.200	121.600	228.200	430.400
14	Волинська	701.500	20.400	219.200	461.900
15	Тернопільська	455.000	222.500	155.300	77.200
16	Черкаська	391.500	70.700	90.300	230.500
17	м. Севастополь	378.400	0.000	15.400	363.000
18	Івано-Франківська	340.700	38.400	69.700	232.600
19	Вінницька	272.750	14.500	44.500	213.750
20	Київська	271.300	0.000	0.000	271.300
21	Херсонська	243.400	7.000	100.420	135.980
22	Дніпропетровська	234.700	2.200	57.600	174.900
23	Полтавська	211.500	0.000	2.100	209.400
24	Чернігівська	201.500	0.000	52.700	148.800
25	Запорізька	100.000	0.000	0.000	100.000
26	Миколаївська	88.600	61.000	7.600	20.000
27	Автономна Республіка Крим	37.617	0.200	0.329	37.088
	ВСЬОГО	49557.769	9539.501	14205.363	25812.905

Яскравим прикладом сприяння органів місцевого самоврядування впровадженню сімейної медицини є будівництво сімейної амбулаторії в селі Гребля Іршавського району Закарпатської області. Будівництво відбувається за ініціативою голови Греблянської селищної ради Дудли М.І.на кошти, виручені від продажу земельної ділянки.

Під час бесіди з головою селищної ради Дудлою М.І.відчувалась підтримка та зацікавленість питаннями охорони здоров'я, турбота про здоров'я населення.

Будівництво сімейної амбулаторії
в селі Гребля Іршавськго району
Закарпатської області

Найменування спеціальностей	Штатні посади	Кількість фізичних осіб	Укомплектованість штатних посад фізичними особами (%)	Кількість вакантних посад
Лікарі-акушери-гінекологи	12181.00	11073	90.9	322.8
Лікарі-офтальмологи	3793.80	3387	89.3	213.8
Лікарі-отоларингологи	3683.00	3214	87.3	193.5
Лікарі загальної практики-сімейної медицини	3384.25	2852	84.3	532.3
Лікарі хірургічної групи	13868.60	11284	81.4	503.7
Лікарі-терапевти	24712.00	19827	80.2	1423.8
Лікарі-педіатри	15834.80	12579	79.4	950.5
Лікарі-фтизіатри	3466.00	2732	78.8	209.8
Лікарі-рентгенологи	4663.30	3616	77.5	350.9
Лікарі-анестезіологи	9340.00	7007	75.0	430.3
Лікарі-патологоанатоми	1616.30	857	53.0	162.5
Лікарі-лаборанти	8226.30	1913	23.3	556.8

Відповідальний за випуск:
Латишев Є.Є.— кандидат медичних наук, керівник науково-методичного центру сімейної медицини, головний позаштатний спеціаліст за спеціальністю "загальна практика-сімейна медицина" МОЗ України.